З історико-статистичного опису церков і приходів Волинської єпархії, який уклав Теодорович, дізнаємось: «В селі Кричильськ на кошти селян існувала сільська школа з 1860 по 1877 роки. У ній нараховувалось біля 50 чоловік. Вчителем був Кіндрат ДіонісівНестерук (вахмістр). Школа закрита в 1877 році мировим посередником Карвосовським, аби підтримати міністерську школу в Степані».
Лише 1890 року в селі було відкрито церковно-парафіяльну школу, де навчалось 30 дітей. За всеросійським переписом 1897 року в Кричильську проживало 1489 чоловік. Отож, більшість населення залишалося бідним і неписьменним. У 90-х рр.. ХІХ ст.. відомий російський письменник О.Купрін бував у Кричильську і зазначав, що на весь Кричильськ чоботи були лише у попа та шинкаря, вони давали їх за гроші напрокат під час весілля і хрестин.
В часи Першої світової війни (1914-1918рр.) та національно-визвольних змагань українців у (1917-1921рр.) освітній процес часто переривався.
В період польського панування (1921-1939рр.) в селі була лише одна початкова школа. Незважаючи на те, що в ній навчалось 55 дітей українців і 4 поляки, викладання велося польською мовою, для української мови відводилась одна година на тиждень. Відомо, що у 1927 р. на утримання школи було витрачено 318 злотих, війт одержав 3702 злоті, збирач податків за чотири місяці 1200 злотих.
Достеменно відомо, що з 1936 по 1939 рр. в Кричильську вчителював Станіслав Янковський.
У вересні 1939 р. західноукраїнські землі були включені до складу СРСР. І 1 жовтня 1939 р. в Кричильську відкрили початкову школу з українською мовою навчання. В ній нараховувалось 178 дітей. Запрацювала хата–читальня , школа ліквідації неписьменності для дорослих.
27 червня 1941 р. село окупували гітлерівські загарбники, встановивши так званий «новий порядок», закрили школу, хату-читальню, дограбували селян.. Вони вивезли з села на роботу до Німеччини 30 юнаків та дівчат.
Одразу після вигнання німецьких окупантів з території України в 1944 р. відновила роботу початкова школа, в якій працювало 8 учителів. Наступного року школу перетворили у семирічну.
В нелегкий час повоєнної відбудови відновлювався навчальний процес. Необхідно було забезпечити школу шкільним інвентарем, приладдям та підручниками. Не було на чому писати, часто писали на чистих полях газет. В той час учні писали дерев’яними ручками з металічним пером і користувались чорнильницями.